Реформа у сфері корпоративного права в напрямку євроінтеграції продовжує зміни законодавства до нових правил, визначених директивами та регламентами Європейського Союзу. Поступово впроваджені норми зумовлюють формування оновлених практик корпоративного управління, що характеризуються більшою прозорістю та більш зрозумілими принципами щодо визначення обовʼязків та відповідальності посадових осіб компаній, які створюються заради прибутку.
Одним із вагомих міжнародних документів, що вплинув на формування європейських стандартів корпоративного управління в українських компаніях та у нормах вітчизняного законодавства, стали Принципи корпоративного управління ОЕСР [1], у яких розкрито 5 базових європейських засад, яким має відповідати компанія з ефективним та прозорим корпоративним управлінням. Зокрема, до них відносяться й обовʼязки ради, що розкривають основні вимоги в тому числі до фідуціарних обовʼязків посадових осіб органів управління товариством, а саме члени ради повинні діяти на основі всієї необхідної інформації, сумлінно, з належною обачністю та обережністю, в найкращих інтересах товариства та акціонерів, але при цьому не мають звільняти директорів від відповідальності. Корпоративне управління має формуватися на основі вибудованої компанією системи, що враховує інтереси акціонерів, працівників та громадськості.
Нині досить важливу роль для подальшого формування екологічної системи корпоративного управління у компаніях, що окреслювала б важливість фідуціарних обовʼязків посадових осіб та вимоги, які б уточнювали особливості сутності та належного виконання цих обовʼязків, відіграє Директива (ЄС) 2017/828 Європейського Парламенту та Ради від 17 травня 2017 року про внесення змін до Директиви 2007/36/ЄС щодо заохочення довгострокової участі акціонерів [2]. Зокрема, у цій Директиві йде мова про необхідність розкриття інформації про діяльність компанії та її посадових осіб, а також, що вважаю край важливим, про прозорість діяльності довірених радників, які повинні публічно розкривати посилання на кодекс поведінки, який вони застосовують, та звітувати про застосування цього кодексу поведінки, або ж надати чітке і обґрунтоване пояснення, чому вони не застосовують такі кодекси.
У Директиві (ЄС) 2017/828 досить влучно робиться акцент й на політику винагороди для директорів, що розкриває підхід компанії до оплати праці таких осіб на тих чи інших умовах, що визначають критерії добросовісності, стимулювання та результативності виконання своїх обовʼязків посадовою особою. Крім того, політика винагороди повинна сприяти бізнес-стратегії компанії, її довгостроковим інтересам та сталому розвитку, повинна пояснювати, як вона це робить. Вона повинна бути чіткою та зрозумілою, а також описувати різні компоненти фіксованої та змінної винагороди, включаючи всі бонуси та інші пільги в будь-якій формі, які можуть бути надані директорам, та вказувати їх відносну частку. Вона повинна зазначати фінансові та нефінансові критерії ефективності, включаючи, де це доречно, критерії, що стосуються корпоративної соціальної відповідальності, та пояснювати, як вони сприяють досягненню поставлених цілей компанії, а також методи, що застосовуються для визначення ступеня виконання критеріїв ефективності. Політика винагороди повинна включати заходи щодо уникнення або врегулювання конфліктів інтересів, бути оприлюднена на веб-сайті компанії і залишалася загальнодоступною безкоштовно протягом усього терміну її застосування [2].
Зазначені норми Директиви (ЄС) 2017/828 варто трактувати не тільки, як необхідність внесення змін до законів, у яких потрібно більш детально визначити особливості поведінки посадових осіб, що відповідали б критеріям добросовісності, сумлінності чи виконання своїх повноважень в інтересах товариства. Вважаю, що більш доречним є запровадити нарівні чинного українського законодавства норми до законів, що регулюють діяльність всіх підприємницьких юридичних осіб (не тільки АТ, але й ТОВ, ТДВ, кооперативи), у яких зобов’язувати товариство вибудовувати систему корпоративного управління на рівні внутрілокальних актів – статуту, положень, кодексів корпоративного управління, кодексів ділової етики тощо. Такий же підхід має бути застосований до обовʼязковості впровадження політики винагород та вимог до неї, в тому числі про розкриття інформації, на рівні корпоративної культури будь-яких українських підприємницьких товариств.
Не менш важливе значення має й Директива (ЄС) 2024/1760 Європейського Парламенту та Ради (CSDDD, 2024) від 13 червня 2024 року щодо належної перевірки корпоративної стійкості [3], що застосовується до компаній, які мають певну кількість (в середньому понад 1000) співробітників, чистий оборот за останній фінансовий рік понад 450 000 000 євро та інші вимоги. Суть змісту цієї Директиви полягає у тому, щоб компанії проводили перевірку дотримання прав людини та екологічної належної перевірки (due diligence) у свої політики та системи управління ризиками. Правила запровадження та дотримання положень цієї Директиви мають знайти відображення не тільки на рівні законів, але теж бути прописані в локальних актах компаній з покладенням відповідних обовʼязків на посадових осіб товариства, які мають бути зацікавлені у виконанні таких обовʼязків. Політика належної перевірки має розроблятися після попередніх консультацій з працівниками компанії та їхніми представниками й містити, зокрема, опис підходу компанії до належної перевірки, кодекс поведінки, що описує правила та принципи, яких слід дотримуватися в усій компанії та її дочірніх компаніях тощо [3]. Фактично, вимоги Директиви зводяться до обовʼязку діяти в інтересах компанії, обґрунтовано та професійно, враховувати соціальні та екологічні наслідки рішень (ESG). Як випливає, правила поведінки посадових осіб мають бути ширшими за просте виконання обовʼязків в інтересах компанії, а також те, що такі правила мають бути закріплені на рівні кодексів поведінки посадових осіб та працівників компанії.
Якщо проаналізувати вітчизняні нормативні акти, то у ст. 92 ЦК України закріплено положення, що мають бути орієнтиром компаній для внутрішнього впровадження політик та кодексів поведінки і розкриття вимог до фідуціарних обовʼязків посадових осіб товариства. Зокрема, у ч. 3 вказаної статті зазначено, що особа, яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, зобов’язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Хоча на кодифікованому рівні йде мова про відсилання до законодавства і статуту юридичної особи, у яких мають бути розкриті фідуціарні обовʼязки посадових осіб, тим не менш доречно передбачити у законі необхідність визначення способів поведінки цих же посадових осіб на рівні внутрішніх кодексів поведінки, які мають розкривати цілу екосистему взаємовідносин між посадовими особами, співробітниками, зовнішніми стейкхолдерами.
Вказані пропозиції підтверджуються тим, що на рівні спеціальних законів не розкрито те, якими способами та за яких умов мають бути виконані фідуціарні обовʼязки посадових осіб діяти добросовісно, сумлінно, в інтересах компанії, уникаючи конфлікту інтересів. Для прикладу, у ст. 39, 39-1, 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено тільки загальні вимоги до виконавчого органу, обовʼязків, відповідальності та можливості звільнення від відповідальності посадових осіб перед товариством, але на рівні практики застосування вказані норми не дають точного розуміння екосистеми відносин всередині компанії та виконання фідуціарних обовʼязків посадових осіб по відношенню до компанії та у зовнішній відносинах з третіми особами.
Більш ефективними є ст. 89 та ст. 90 Закону України «Про акціонерні товариства», у яких більш детально розписано обов’язки та відповідальність посадових осіб. У нормах вказаного Закону розкрито деякі особливості добросовісності та розумності фідуціарного стандарту, але способи дій посадових осіб мають бути відображені саме у кодексах корпоративного управління та ділової етики кожного товариства, адже залишається ще ряд питань, що у подальшому теж зможуть знайти вирішення у локальних актах через персоніфікований підхід компанії, кращі практики управління, вирішення корпоративних конфліктів, прецеденти з судової практики розгляду корпоративних спорів тощо. Так, у багатьох випадках виникають питання про те, чи посадова особа має діяти та нести відповідальність тільки в інтересах компанії, чи й перед акціонерами, працівниками, кредиторами і за яких умов, чи може невиконання ESG – зобовʼязань компанії вважатися порушення фідуціарного обовʼязку директором, чи буде нести відповідальність та у яких випадках директор за свою бездіяльність у контексті виконання вимог європейських стандартів, чи можуть бути однаковими фідуціарні обовʼязки для різних посадових осіб у межах однієї компанії та у межах різних компаній з урахуванням специфіки їх організаційно-правової форми та системи корпоративного управління тощо. Не менш важливим є зрозуміти у чому полягає відмінність фідуціарного обовʼязку посадової особи діяти в інтересах компанії та обовʼязку уникати конфлікту інтересів?
Все зазначене доводить, що чинне вітчизняне законодавство, хоча й отримало досить вдалий розвиток у напрямку європейських стандартів, тим не менш потребує подальшого доопрацювання та реагування на новели і практику застосування, що формуються у європейському правовому полі. Адже міжнародна спільнота вже давно переставила акцент з позицій отримання максимального прибутку від діяльності компанії на її сталий розвиток, на формування корпоративної культури та цінностей серед працівників компанії, довіри та поваги громадськості до діяльності тієї компанії, яка презентує цілу екосистему відносин всередині та зовні стосовно свого корпоративного управління і функціонування.
- Принципи корпоративного управління ОЕСР: Міжнародні та національні стандарти корпоративного управління: збірник кодексів та принципів. Міжнародна фінансова корпорація, 2002. 235 с. URL: http://pmguinfo.dp.ua/images/documents/korp_otnosheniya/stand_korp_upravlenija.pdf
- Directive (EU) 2017/828 of the European Parliament and of the Council of 17 May 2017 amending Directive 2007/36/EC as regards the encouragement of long-term shareholder engagement (Text with EEA relevance). URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2017/828/oj/eng
- Directive (EU) 2024/1760 of the European Parliament and of the Council of 13 June 2024 on corporate sustainability due diligence and amending Directive (EU) 2019/1937 and Regulation (EU) 2023/2859 (Text with EEA relevance). URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2024/1760/oj
Ліліана Сіщук
завідувач Лабораторії корпоративного права
імені академіка Володимира Луця,
Науково-дослідний інститут приватного права
і підприємництва імені академіка
Ф. Г. Бурчака НАПрН України,
кандидат юридичних наук, старший дослідник,
в