Або як доповнити Second Opinion лікаря для досягнення найкращого результату? Консультація від досвідчених пацієнтів, які мають великий досвід хвороби і успішно борються з нею або побороли
Коли у людини діагностують хворобу, з якою треба і можна жити тривалий час, то в нагоді стане досвід інших пацієнтів із такими ж діагнозами. Вони можуть поділитися з «новобранцем» цінною інформацією, але де те місце, в якому вам буде зручно вислухати розповідь незнайомця, котрий щиро хоче вам допомогти? У поліклініці? Більшість хворих, яких можна зустріти там, заклопотані ходінням лікарськими кабінетами, знеровавані тривалим очікуванням у чергах, виснажені необхідністю здавати численні аналізи. Крім того, погодьтеся, атмосфера медичного закладу, де сновигають сотні відвідувачів і персоналу, не надто налаштовує на душевні розмови. А ймовірність зустріти «колегу по нещастю» у більш спокійних і приємних місцях наближається до нуля. Як ви дізнаєтеся, що у тієї молодої жінки за сусіднім столиком у піцерії, гепатит С? Про свої болячки люди стараються не говорити в людних місцях. Тим більше – про гепатит В і С. Той, кому ставили такий діагноз, знає: до хворих із гепатитом В чи С часто ставляться упереджено і підозріло.
«Хвороба наркоманів і «гулящих»
Розповідає Галина М.: «Коли я отримала аналізи крові і лікарка сказала мені, що в мене вірусний гепатит С, я відчула, як земля виривається з-під ніг. Раніше читала, що від гепатиту С недалеко до циррозу. Я спитала, як передається цей вірус, а жінка-інфекціоніст сухо відповіла: «Це хвороба наркоманів і тих, хто має багато статевих партнерів». Так разом із діагнозом я отримала тавро «гулящої».
Згодом звернулася до іншого фахівця і він порекомендував здати додаткові аналізи, які підтвердили би наявність вірусу в крові. Мій діагноз підтвердився і потрібно було лікуватися. Я приймала по три таблетки в день (курс безінтерферонової терапії) впродовж півроку і вилікувалася. Тепер можу запевнити тих, хто страждає на гепатит С: такий діагноз – не вирок. Але коли пригадаю, скільки неприємних ситуацій довелося пережити, то дивуюся, як вистояла у боротьбі з хворобою. А ще отруювали життя «правдоруби» в білих халатах. Якось під час прийому в гастроентеролога сказала про свій діагноз, а він запитав: «Ви що, нарокаманка?». Чомусь стало соромно. Хоча не моя вина, що мене інфікували або в одному з медзакладів, або в салоні (манікюр і педикюр я роблю у майстрів, а не вдома самотужки). Потім змінила своє ставлення до подібних зауважень, навчилася «ставити на місце» невихованих і знайшла фахівців, які виявилися не тільки восокопрофесійними лікарями, а й чуйними, доброзичливими людьми.
Своїм досвідом охоче поділюся з усіма хто, потребує підтримки і поради.
